MedClinic > Блог > Травматологія > Епікондиліт ліктьового суглобу

 

Епікондиліт – це дегенеративно-запальні зміни в місці кріплення до плечової кістки ( в ділянці ліктьового суглобу) сухожилля м’язів латеральної та медіальної ділянки передпліччя. Частіше уражується латеральний надвиросток (місце кріплення розгиначів кисті), тоді встановлюють діагноз латерального епікондиліту. Значно рідше в процес залучаються сухожилля згиначів кисті (медіальний епікондиліт).

Причиною епікондилітів є перенавантаження (на фоні професійної діяльності, носінні вантажу, виконанні ремонту, домашнього консервування, гри в теніс) вказаних ентезисів (місць кріплення сухожилля та зв’язок до кістки) з їх травматизацією та розвитком вторинної запальної реакції. В деяких випадках захворюванню передує пряма травматизація. Має значення попередній стан зв’язкового апарату. Так, гіпермобільність (ознаки вродженої слабкості зв’язкового апарату) мають схильність до розвитку цього захворювання, у них же спостерігається більш тяжкий його перебіг.  Захворювання вражає осіб середнього віку (40-60 років). В процес залучається переважно домінуюча кінцівка (права в/кінцівка).

Захворювання може починатись після епізоду перенавантаження, при цьому мають значення повторювальні рухи кисті в положенні відведення руки та згинання в ліктьовому суглобі. Однак нерідко біль в ділянці ліктьового суглобу виникає на фоні звичайного ритму життя. В останню чергу йде мова про поступові інволютивні зміни в опорно-руховому апараті, які проявляються дегенеративними процесами в ділянці надвиростків плечової кістки без видимих зовнішніх причин. Одного разу біль, який з’явився на фоні епікондиліту, може продовжуватись тижнями та місяцями.

Біль чітко локалізований, пацієнти з епікондилітом вказують на зовнішню поверхню (при латеральному епікондилті) чи внутрішню поверхню (при медіальному епікондиліті) ліктьового суглобу.

Біль може іррадіювати донизу по зовнішній поверхні чи внутрішній поверхні  передпліччя чи доверху до нижньої третини плеча. Поява або посилення болю (в місці кріплення м’язів в ділянці ліктьового суглобу – латеральному чи медіальному надвиростку) при латеральному епікондиліті провокується розгинанням кисті, розгинанням пальців та супінацією кисті (особливо з супротивом), при медіальному епікондиліті – провокується згинанням в променевому суглобі (особливо з супротивом).

При епікондиліті на відміну від пошкодження ліктьового суглобу відсутній біль при активному та пасивному згинанні-розгинанні в ліктьовому суглобі. В ряді випадків біль при епікондиліті може локалізуватись (окрім ентезисів) в прилеглих ділянках сухожиль.

Діагностика епікондилітів базується виключно на даних клінічного огляду.

Додаткову інформацію, яка підтверджує діагноз, отримують за допомогою тестів на супротив активним рухам. (див. вище)

Перелік захворювань, з якими проводять диференційний діагноз  епікондилітів, включає пошкодження власне ліктьового суглобу (артрит, асептичний некроз суглобових поверхонь) та тунельні синдроми цієї ділянки (синдром круглого пронатора – защемлення серединного нерву, синдром кубітального каналу – защемлення ліктьового нерву).

Інструментальні (УЗД, МРТ) та лабораторні методи дослідження в діагностиці епікондилітів, як правило, не застосовуються. Лише у випадках травми рентгенографія дозволяє виключити кісткові пошкодження (можливо перелом латерального надвиростку).

Лікування епікондилітів виключно консервативне.

Основним методом лікування є ударно-хвильова терапія. В комплексі виконують кінезіотейпування.

Кінезіотейпування при латеральному епікондиліті

 

У випадку вираженого болю застосовують короткочасну іммобілізацію  – легку лонгету на пов’язці по типу «косинка». При появі епікондиліту після травми ефективним є холод, на болісне місце прикладання льоду застосовують декілька раз на добу. Показана ефективність лікувальної гімнастики, направленої на розтягнення сполучнотканинних структур – у випадку латерального епікондиліту це щоденні курси короткочасного пере розгинання в променевому суглобі. Використовують також нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) у вигляді мазей або гелів (ефективні у зв’язку з поверхневим положенням надвиростків) та/або таблетовані форми НПЗП. У випадку стійкого больового синдрому, який не відповідає на місцеве застосування НПЗП, методом вибору є локальне ін’єкційне введення  мікрокристалічних глюкокортикостероїдних засобів (бетаметазона дипропіонат) в суміші з анестетиком.

Ін’єкція гормонального препарату в ділянку латерального надвиростку плеча

Процедуру проводять одноразово, в рідких випадках необхідно повторне введення через 7-10 днів. Більше 2 разів ін’єкції не повторюють. Також при стійкому болю при епікондиліті також показано застосування відносно нового методу лікування – екстракорпоральної ударно-хвильової терапії. В основі цього методу є вплив на уражену структуру ультразвуку високої енергетичної потужності.

Ударно-хвильова терапія при епікондиліті

Описані окремі випадки успішного хірургічного лікування епікондиліту  за допомогою висічення виявленого осифіката ентезису.

Для профілактики рецидивів епікондиліту (у випадку його успішного лікування) важливо пояснити пацієнту необхідність дотримання оптимального рухового режиму, який виключає перенавантаження надвиростків плеча.