– це надмірна рухливість шийного відділу хребта між двома чи декількома сусідніми хребцями (так званим хребтово-руховим сегментом), яка виходить за межі фізіологічного стану.
Нестабільність шийного відділу хребта призводить до порушення функцій спинного мозку, пошкодження нервових корінців та кровоносних судин, що може стати причиною розвитку тяжких дегенеративних процесів хребта та призвести до появи паралічу. Також зустрічається така патологія і на інших рівнях хребта, зокрема нестабільність поперекового відділу хребта.
Хребтово-руховий сегмент фіксовано за допомогою:
Зміни в будь-якому із вищезазначених елементів можуть призвести до нестабільності хребта. В першу чергу, при дегенеративних змінах страждає міжхребцевий диск, який витримує основне осьове навантаження та втрачає свої властивості. Також страждають міжхребцеві суглоби (фасет-суглоби), виникає розтягнення їх капсули, виникає артрит, який переходить в спондилоартроз. Больові імпульси з патологічного вогнища стрімко направляються в центральну нервову систему та формується відповідь у вигляді міофасціального синдрому – стійкий спазм глибоких м’язів спини. Організм ніби самостійно намагається стабілізувати хребет за допомогою м’язового корсету, однак це лише погіршує існуючу проблему, оскільки тривалий спазм призводить до порушення кровообігу у вказаній ділянці і таким чином сприяє прогресуванню дегенеративно-дистрофічних процесів.
Хребці можуть зміщуватись як в передньо-задньому, так і в боковому напрямку.
Класифікація видів нестабільності:
Що сприяє прогресуванню захворювання?
Нестабільність хребта виникає під впливом наступних факторів:
Після травм хребта може значно послабитись м’язовий корсет, який підтримує хребці, внаслідок чого вони вільно рухаються та втрачають свою статичність. Після хірургічного лікування різних захворювань шийного відділу хребта нестабільність хребців виникає в результаті недотримання рекомендацій лікаря та правил поведінки в реабілітаційному періоді.
Симптоматична картина
Основні симптоми нестабільності хребта – біль при рухах головою (якщо патологія виникла в шийному відділі хребта), оніміння, спазми.
Загальні клінічні прояви:
Діагностика захворювання
В більшості випадків, для встановлення діагнозу достатньо провести огляд пацієнта, зібрати його скарги та детальний анамнез. Для підтвердження первинного діагнозу проводиться:
Методики лікування
Лікування нестабільності хребта необхідно проводити як тільки виявлено перші ознаки патологічного процесу.
Консервативні методики застосовуються на ранніх стадіях, коли немає ризику ускладнень. Включають в себе:
Для усунення больового синдрому призначаються знеболюючі та протизапальні засоби. Якщо фізіопроцедури виявились неефективними в лікуванні нестабільності хребта, то єдиним радикальним методом лікування є хірургічна операція.
Для стабілізації хребта хірургічним шляхом застосовується методика статичного закріплення хребців за допомогою медичних гвинтів та металевих пластин, використовується спеціальний медичний цемент.
Показанням до проведення операції є сильний біль, який не проходить після прийому медикаментів, парез, порушення функціонування внутрішніх органів.
Рекомендацій лікаря під час реабілітаційного періоду необхідно дотримуватись неухильно, щоб не нашкодити хребцям, що відновились. Обов’язковим є виконання комплексу вправ лікувальної гімнастики для розробки еластичності та нормальної рухової активності шийного відділу хребта.
Для укріплення кісткової та хрящової тканини призначаються вітаміни.